ГУ ДСНС України у Запорізькій області

ГУ ДСНС України у Запорізькій області


Історія становлення пожежної охорони м. Запоріжжя

Опубліковано: 27.09.2011, 12:03

До середини 18 століття у всіх містах Росії пожежну охорону здійснювали загони нічної варти. В 1792 – 1799 рр. вони були перетворені на пожежні експедиції при поліцейських відділках. В Олександрівську до 1803 року поліції не було. Її функції було покладено на ратманів міської Ратуші. 05 червня 1806 року Олександрівськ став повітовим містом. На той час у ньому було 141 подвір’я та 864 чоловіки населення. В наступний період відбуваються перетворення в пожежній охороні країни.

В 16 – 17 ст. в Росії пожежогасінням займалися невеликі вартові команди, на допомогу яким залучалися міські жителі. На початку 19 ст. починається формування пожежної охорони на професійній основі. За деякими даними, вже у 1868 році почала діяти пожежна команда у Бердянську. Проте документів, які б підтверджували це, поки що не знайдено. В щорічнику Всеросійського пожежного товариства “Пожежний календар” за 1901 рік наведена дата відкриття дій Олександрівської (Катеринославської губернії) міської суспільної пожежної команди” – 15 серпня 1873 року. В 1874 році була введена загальний військовий обов’язок. У зв’язку з цим пожежна команда комплектувалася вільнонайманими, які звільнялися від воєнної служби.

Якщо в містах була хоч якась нечисельна пожежна команда, то у сільській місцевості тягар боротьби з пожежами повністю лягав на плечі населення. Пожежі ж виникали все частіше і частіше: 1892 рік – 63, 1898 рік – 112, 1904 рік – 217. Розміри збитків від них були досить відчутними.

Імена першого та наступних брандсмейстерів Олександрівської пожежної команди в період з 1873 по 1891 рр. невідомі. Даних про них немає ні в Запорізькому, ні в Дніпропетровському державному архівах. Міська пожежна команду була малочисленою – брандмейстер та 8 – 9 пожежних. На її озброєнні були 2 – 3 ручних насоси. Такими силами гасити пожежі було досить складно. Тому мала місце взаємодопомога міста та прилеглих сіл при гасінні пожеж на їх територіях.

У 1907 році пожежною командою завідувала Управа. Вона назначала та звільняла брандмейстера та його помічників із числа вільнонайманих. Управа виокремлювала спеціальних повноважних осіб, які контролювали, щоб пожежна команда постійно відповідала своєму призначенню. З цією метою проводилися часті перевірки, раптові огляди команди та обозу.

У грудні 1907 року засновано перше Олександрівське міське товариство взаємного страхування від вогню. До страхування було заявлено 209 споруд на суму близько 500 тисяч рублів. До кінця 1908 – го Товариством було прийнято страхування майна на суму вже більше ніж 815 тисяч рублів. Головою правління був Г. Качков. Олександрівське страхове товариство підтримувало пожежних матеріально, суттєво вплинуло на розвиток пожежної справи в місті.

На початку 20 ст керівництво пожежної охорони Олександрівська дійшло висновку, що здійснюваних заходів вкрай недостатньо для організації оперативного пожежогасіння. Тому у 1910 році в місті було створено добровільну пожежну організацію. Подібні товариства з’явилися в Росії ще у 60 – х роках ХІХ ст, а на початку ХХ ст були об’єднані у Російське пожежне товариство. Комплектувалися вони, в основному, пожежниками-мисливцями та частково найманим персоналом.

Перша світова війна суттєво ускладнила обстановку з пожежами. У відповідності до Циркуляру №22 Міністра внутрішніх справ брандмейстера Г. Люткевича, було організовано регулярні перевірки протипожежного стану приватних підприємств, які виготовляли предмети “державної оборони”. Таких в місті було біля 20. Циркуляром передбачалося створення на таких об’єктах сторожової пожежної охорони, яка мала статус добровільної пожежної дружини. Цей крок суттєво покращив ситуацію із пожежами. Проте у війни свої закони. І вони не завжди узгоджуються із потребами пересічних громадян. На фронт йшли кваліфіковані спеціалісти з пожежогасіння, відправлялися кінні пожежні загони. До роботи у пожежних підрозділах залучалися військовополонені. Але навіть за таких умов пожежні частини продовжували боротьбу із вогнем, а також вели успішну пропагандистську роботу щодо попередження виникнення займань. Так, було прийнято постанову “Про дотримання правил облаштування та експлуатації пічного опалення у житлових будинках”. На її основі розгорнулася організаційна та практична робота щодо приведення печей у пожежобезпечний стан, що дозволило скоротити кількість пожеж від їх несправності та порушення правил користування печами.

В березні 1921 року Олександрівськ було перейменовано у Запоріжжя. У міській пожежній команді на той час було дві пожежні частини. У грудні 1922 р. губернію розформували. Запоріжжя увійшло до складу Катеринославської губернії. В березні наступного року створено Запорізький округ з центром у м. Запоріжжі. Створюється й окружний пожежний підрозділ, вводяться посади старшого повітового пожежного інспектора та повітового інспектора НКВС. Крім того, продовжуються зусилля щодо заміни кінної тяги на автомобільну.

У цей же період розпочинається підготовка кваліфікованих кадрів пожежних спеціалістів. В 1918 році при Олександрівському вільному пожежному товаристві створюється учбова команда, а потім і школа брандмейстерів із дворічним строком навчання. На курсах вивчалися пожежна тактика та практика пожежної справи, будова пожежних машин, пожежна сигналізація, основи будівничого мистецтва, водопровідних споруд, організація пожежних команд та ін. Перший випуск відбувся у вересні 1919 р. Надалі заклад користувався великим авторитетом на теренах країни.

А в 1923 – ому, згідно з постановою міської ради, школа брандмейстерів була передана до системи народної освіти як пожежна професійно-технічна школа. Введено ряд нових предметів: профілактика пожеж, теорія горіння, законодавство і статистика, автосправа. В 1930 році на базі школи створено пожежний технікум.

З вересня 1939 року в на Запорожжі починає функціонувати відділ пожежної охорони УНКВС на чолі з О.Аклєєвим. В систему пожежної охорони на той час були включені: міський відділ пожежної охорони, пожежонебезпечні промислові об’єкти (6 самостійних воєнізованих пожежних команд), команди НКВС міст області.

З початком Великої Вітчизняної війни особовий склад пожежної охорони був переведений на казармений режим. Автомобілі пофарбували в зелений колір, нанесли захисний камуфляж. Завдання пожежних команд ускладнювалося тим, що робота здійснювалася в умовах демонтажу устаткування, яке вивозилося на Схід під нападами ворожої авіації, артилерійними обстрілами. У боротьбі з вогнем вони постійно спиралися на допомогу робочих, службовців, пересічного населення. У перші ж дні війни на фронт почали йти кваліфіковані кадри. Замість них бойові підрозділи пожежних команд комплектувалися жінками. Бійці пожежної охорони Дніпрогесу допомагали підривникам закладати вибухівку на греблі. Влітку 1941 – го внаслідок вибуху значної кількості боєприпасів майже все місто зайнялося вогнем. Пожежники по кілька діб підряд боролися із полум’ям. У вересні – жовтні 1942 року запорізькі пожежні команди мужньо протистояли вогняній стихії у м. Грозному. Всі, хто загинув під час виконання бойових дій, похоронені в братській могилі в центрі цього міста.

14 жовтня 1941 –го Запоріжжя було звільнене. Цілі житлові квартали та промислові підприємства лежали в руїнах, які, до того ж, були «начинені» вибухівкою. Пожежники допомагали саперам розбирати завали, розчищати проходи. Розгорнулася активна робота по відновленню пожежної охорони міста. Добиралися та готувалися кадри, відбудовувалися приміщення пожежних депо. Вже на початок 1944 року в Запоріжжі було три пожежні команди, керівництво якими здійснював міський відділ пожежної охорони, та дві воєнізовані пожежні команди оперативного загону УПО НКВС України. В лютому 1945 – го особовий склад набув статусу “воєнізованої пожежної охорони НКВС”. Замість МПК створюються воєнізовані міські пожежні команди – ВМПК. Створена додаткова команда, яка забезпечувала виїзд оперативних груп на пожежі та доставку пожежного спорядження до місць крупних та довготривалих пожеж. В ній же проводився і ремонт пожежної техніки.

У 1956 році воєнізовані пожежні команди міста були об’єднані з інспекціями державного пожежного нагляду. На їх базі створено самостійні воєнізовані пожежні частини (СВПЧ), в структурі яких знаходилися інспектори ДПН. В 1957 році замість воєнізованих пожежних команд коксохімічного заводу ім. Баранова було організовано відомчі пожежні команди. Це дещо послабило протипожежний захист підприємств.

В 1963 – ому в Запоріжжі було 3 самостійні, 2 підпорядковані воєнізовані пожежні частини, 1 частина технічної служби та 1 окремий пожежний пост. З’являються нові технології, машини та механізми, які мають підвищену пожежну безпеку, зросла енергоозброєність. На багатьох підприємствах почалося застосування полімерних та синтетичних матеріалів, пожежонебезпечні властивості яких не були в достатній мірі вивчені. Ці фактори обумовили зростання пожежної небезпеки підприємств. Аналіз катастрофічних пожеж на крупних заводах показав необхідність комплексного підходу до проблем протипожежного захисту спеціалістів науково-дослідних та проектних організацій, інженерно-технічних працівників підприємств. Однією з форм такої взаємодії стали пожежно-технічні конференції, проведені на промислових підприємствах. Застосування винесених на них рішень дозволило стабілізувати обстановку з пожежами в народному господарстві міста та області.

На основі постанови Ради Міністрів УРСР, у 1966 році відомча пожежна охорона була передана МВС. На підприємствах Запоріжжя починають впроваджуватися системи протипожежного захисту – автоматичні установки виявлення та гасіння пожеж, які разом з апаратурою виробничої автоматики дозволили зменшити кількість займань та суттєво знизити показники збитків від них. Встановлена єдина система виїзду пожежних частин на місце події, незалежно від їх відомчого підпорядкування. Зарані визначено номери виклику та пожежна техніка, яка повинна була виїжджати на кожен із них. Крім того, розроблено плани пожежогасіння на підприємствах зі зберіганням нафтопродуктів, схеми розстановки сил та засобів під час гасіння пожеж на промислових підприємствах, складських та адміністративних спорудах, у дитячих, шкільних, видовищних та лікувальних закладах. Зміцнювалася й матеріальна база. До 1975 року у місті було збудовано вже 8 пожежних депо. Особовий склад власними силами збудував комплекс приміщень та споруд опорного пункту пожежогасіння, корпус стоянки пожежних автомашин на 28 боксів зі службовими та побутовими приміщеннями, спортивний зал, димову камеру, склад ГСМ. У 1979 році в новому спортивному комплексі вперше в історії Запоріжжя пройшов чемпіонат МВС СРСР з пожежно-прикладного спорту.

У нелегкі дні чорнобильської весни 1986 – го 34 запорізьких пожежники взяли участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС: вели дезактивацію, відкачування радіоактивної води, подавали воду для приготування бетонних сумішей, гасили пожежі в радіоактивних лісах та торф’яниках.

Після проголошення України як незалежної суверенної держави найкращі традиції пожежної охорони запорізького регіону зміцнилися. До того ж, 06 грудня 2003 року (в рамках реформування системи забезпечення цивільного захисту населення) вона увійшла до складу Міністерства з питань надзвичайних ситуацій на правах головного його елементу та отримала нову назву – народна служба порятунку «101». Поступово вона стає заміною для військ Цивільної оборони. Нині пожежна охорона Запорізької області являє собою високомобільну службу, укомплектовану підготовленими кадрами, оснащену сучасною пожежною технікою, ефективними засобами пожежогасіння. І це вповні виправдано, адже час не чекає. Надзвичайні ситуації, на жаль, виникають повсякчас та в достатньо великій кількості. Саме тому оперативне реагування – це запорука суспільного спокою та безпеки життєвої діяльності громадян.