Батьки-герої і на службі, і в житті

clock
14.03.2012 06:48

Все більше і більше родин в наш час, на жаль, зупиняються на одній дитині. Зустрічаються ще звісно сім’ї, де є двоє дітей, але для сучасності – це рідкість. Проте, є люди, які бачать у дітях свій сенс життя, які намагаються допомогти кожній дитині, яка цього потребує.

Олександр та Валентина Каленюк, коли одружувались, мріяли про двох діточок – хлопчика та дівчинку. Але не так сталося, як гадалося. За 21 рік сімейного життя подружжя виховало тридцять дітей – 15 хлопчиків і 15 дівчаток. На сьогодні у Валентини та Олександра є ще й 14 онуків. Проживає ця дивовижна родина у місті Мелітополь Запорізької області.

Батько родини, Олександр, з 1984 року працював у 31 воєнізованій пожежній частині. У 1991 році став командиром відділення 17-ПВПЧ по охороні м. Мелітополь. У пожежній охороні він працював до 2002 року, потім вийшов на заслужений відпочинок, віддавши служінню на благо людей 21 рік. Багатодітний батько у 1983 році отримав грамоту за удосконалення техніки, яка призначена для пожежегасіння. А у 1987 році Олександр брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а саме у захороненні радіоактивної пожежної техніки. За це він неодноразово був нагороджений грамотами та медалями, крім того, як ліквідатору аварії, наказом Президента йому було присвоєно звання лейтенанта (на той час Олександр мав звання прапорщика). «За час служби довелося приймати участь у ліквідації багатьох великих надзвичайних ситуацій, це і пожежа на паперовому заводі, незліченна кількість лісових пожеж, вибух будинку в Мелітополі, взагалі роботи завжди було багато, байдикувати не доводилось. Але справжнім відпочинком для мене завжди була моя велика сім’я», – згадує Олександр.

Дружина Олександра сама виховувалась у багатодітній родині, де було 6 дітей. Первісток народився в 1981 та 1982 роках з'явилися на світ два сина. Через три роки ще один хлопчик, в 1988 – дочка, а в 1990 – ще один синочок. Історія їх прийомної сім'ї почалася, коли у батьків було вже п'ятеро своїх дітей, а саме 21 рік тому. В 2009 році Валентина закінчила Бердянський педагогічний університет за спеціальністю «дошкільне виховання, практичний психолог».

«У нас в будинку прямо під нами жила сім'я, яка виховувала шістьох прийомних синів. Одного разу я сказала чоловіку, що нам би теж взяти прийомних діток». А він, не роздумуючи, відповів, якщо хочеш, давай візьмемо. Ми хотіли взяти двох дівчаток, а взяли одного хлопчика і чотири дівчинки – так і відкрили сімейний дитячий будинок», – каже Валентина.

Коли в сім'ї було вже 13 дітей, Валентина народила шосту власну дитину. Маля назвали на честь мами – Валентина. Зараз дочці Валі вже 18 років – на сьогоднішній день вона найстарша серед десяти дітей, які до сих пір живуть з мамою і татом. Наймолодшому Колі – всього 7 років, він першокласник. 16 дітей вже дорослі і сімейні. Вони встигли подарувати мамі і татові 14 онуків. Ще четверо дорослих дітей просто живуть окремо.

«Останню прийомну дитину ми взяли в минулому році – його звуть Ніколас. Мама народила його в Греції. Хлопчик – громадянин іноземної держави, і зараз у нас стоїть питання протягом півроку оформити йому українське громадянство», – розповів Олександр.

Сьогодні мамі Валентині і татові Олександру є, ким пишатися. Серед їхніх дітей і начальник карного розшуку в Мелітополі, лікарі, інженери-комп'ютерники, перукарі, будівельники, водії, медсестри, майбутні вчителі географії, і промисловці.

Так і вийшло, батько за професією – рятувальник, а мати – педагог. Вони врятували велику кількість малят від лихої долі покинутої дитини та навчили їх добра, взаємодопомоги та милосердя.

Схожі матеріали